Власний будинок із криницею дає воду, яка не залежить від водоканалу. Але щоб вона текла з крана так само легко, як у місті, між криницею і будинком потрібна насосна станція. Купити її нескладно, а от під'єднати так, щоб вона працювала тихо, тримала рівний тиск і не вмикалася кожні кілька секунд, вдається не всім. Часто станцію ставлять за кілька годин, а потім місяцями шукають, чому вона гуде, клацає чи качає з перебоями.
Схема підключення насосної станції складається з трьох частин: всмоктувальна лінія від криниці, сама станція з реле тиску, манометром і гідроакумулятором та розводка по будинку. Здається, що головне тут — правильно під'єднати насос і реле, адже це найдорожчі й найскладніші деталі. Але на практиці більшість проблем (гудіння, провали тиску, робота без зупинки) виникає на першій ділянці, у трубі від криниці до насоса. Причина в тому, що там вода йде не під тиском, а під розрідженням: насос не штовхає її, а тягне на себе. І якщо десь у цій трубі є хоч найменша щілина, насос разом із водою тягне повітря.
Тому правильне підключення насосної станції починається не з електрики, а з герметичної всмоктувальної труби і чесно поміряної глибини, з якої доведеться тягнути воду. Саме «чесно», бо глибину криниці часто міряють навесні, коли води багато, а в серпні рівень опускається на метр-два, і насос раптом перестає дотягуватися. Якщо на цьому етапі все зроблено як слід, станція працюватиме роками без сюрпризів, і про неї ви згадуватимете хіба що під час планового огляду. Якщо ні, навіть найдорожчий насос гудітиме, ганятиме повітря і не даватиме нормального тиску.
Нижче в статті розбираємо все по порядку: яку схему обрати, як під'єднати станцію до криниці, де її поставити, як підключити гідроакумулятор і електрику, а також що робити, якщо станція гуде, а води немає.
Яка схема підключення насосної станції найпростіша?
Найпростіша схема — та, у якій між криницею і будинком стоїть один вузол, і між насосом, реле тиску та баком немає жодного крана. Усе інше в цій схемі — просто продовження двох труб: однієї, що тягне воду з криниці, і другої, що віддає її в будинок.
Насосна станція: схема вузла у п'яти з'єднаннях
- Всмоктувальна труба з криниці приходить на вхідний патрубок насоса. На ній немає нічого, крім зворотного клапана з сіткою на дальньому кінці, тобто в самій криниці.
- З вихідного патрубка насоса вода йде на п'ятививідний штуцер. Це короткий колектор, на якому разом сидять реле тиску, манометр і гідроакумулятор.
- Ще один вихід штуцера йде в будинок. Уже після нього ставлять кульовий кран і фільтр грубої очистки із сіткою, щоб пісок не потрапляв у змішувачі й техніку.
- Живлення приходить окремою лінією від щита, а не подовжувачем від розетки в коридорі.
- Корпус станції стоїть на твердій основі, не торкається стіни і спирається на гумові опори, які гасять вібрацію.
Таке підключення насосної станції зручне тим, що весь вузол можна розібрати хвилин за двадцять, а будь-яку деталь замінити окремо, не чіпаючи решту. Заводські насосні станції вже зібрані саме так: насос, бак і автоматика стоять на одній рамі, і монтажнику лишається під'єднати дві труби й кабель.
Як підключити насосну станцію до колодязя?
Всмоктувальну трубу опускають так, щоб зворотний клапан висів на 30–50 см вище дна і завжди був під водою щонайменше на такий самий відрізок. Якщо клапан стоїть надто низько, насос почне тягнути муть і пісок із дна. Якщо надто високо, улітку чи восени, коли рівень води падає, клапан опиниться над водою і насос «хапне» повітря.
Під час роботи труба на всмоктуванні працює не на розрив, як напірна, а на стиск: розрідження всередині намагається її сплющити. Тому її беруть жорсткою: поліетилен PN10 або армований шланг, який не складається від розрідження. Діаметр має бути не меншим за вхідний патрубок насоса, зазвичай це дюйм. Якщо криниця далеко, трубу краще взяти на розмір більшу.
Прокладають трубу з постійним підйомом до станції, без «горбів». У найвищій точці горба збирається повітряна пробка, і потім її нічим не виженеш: насос качатиме з перебоями, а ви довго шукатимете причину.
Герметичність на цій ділянці важливіша, ніж на напірній. На напірній трубі нещільне з'єднання видно одразу, бо з нього капає. А на всмоктувальній воно не капає, а підсмоктує повітря, і зовні все виглядає сухим і правильним. Тому різьбові з'єднання тут ущільнюють надійно: нитка або льон із пастою тримають розрідження краще за ФУМ-стрічку, яку тут легко перетиснути. Закручують до упору ключем, а не рукою.
Перед першим пуском насос і всмоктувальну трубу заливають водою через заливну пробку, доки вода не почне виходити назад через отвір. Це обов'язково: насос не вміє качати повітря. Якщо запустити його сухим, за пів хвилини перегріється торцеве ущільнення (у побуті його називають сальником), і далі вода з'явиться вже не лише в трубі, а й під корпусом.
Яка глибина всмоктування реальна?
Теоретична межа всмоктування — близько 10 метрів. Саме такий стовп води може втримати атмосферний тиск, і вище жоден поверхневий насос воду не підніме. На практиці побутовий поверхневий насос тягне воду з 7–8 метрів від динамічного рівня, тобто від рівня, до якого вода опускається, коли насос працює. Жодна модель цю фізику не обійде, хоч що написано в рекламі.
У паспорті станції дивляться не на кіловати, а на максимальну висоту всмоктування (у побутових моделей це 8 метрів) і на напір, який лишається після підйому.
До того ж кожні 8–10 метрів горизонтальної труби з'їдають приблизно метр висоти. Тому станція в будинку за 20 метрів від криниці працює так, ніби вода опустилася ще на два метри.
Якщо вода в криниці стоїть глибше, поверхневій станції не допоможуть ні товща труба, ні потужніший двигун. Проміжний варіант — станція з виносним ежектором: ежектор опускають у криницю, і він допомагає підняти воду з 20–25 м. Ще глибше потрібен насос, який працює зануреним у воду. В окремій статті є коротке порівняння типів насосів, яке показує, де закінчуються можливості станції.
Де встановити насосну станцію?
Ставити станцію треба якомога ближче до криниці і в приміщенні, яке не промерзає: у котельні, утепленому кесоні, сухому підвалі. Що довша всмоктувальна труба, то менше насос реально підніме. Саме тому відстань до криниці важливіша, ніж зручність обслуговування.
Під станцію роблять тверду основу (бетонний майданчик або металеву раму) і ставлять її на гумові прокладки. Вібрація від пуску двигуна передається в стіни краще, ніж здається: якщо прикрутити станцію намертво до стіни, її клацання й гудіння буде чути навіть у спальні на другому поверсі.
Навколо станції лишають вільне місце, щоб дістатися до клемної коробки реле і зняти бак, не розбираючи обв'язку. Для цього достатньо 40–50 см з боку автоматики.
Як підключити гідроакумулятор до насоса?
Гідроакумулятор — це бак, усередині якого гумова мембрана ділить простір на дві частини: в одній вода, в іншій стиснене повітря. Коли насос качає воду, вона заходить у бак і стискає повітря, як пружину. Коли ви відкриваєте кран, повітря виштовхує воду назад у труби. Саме завдяки цьому насос не вмикається від кожного миття рук: спершу вода йде з бака, і тільки коли тиск упаде до заданого рівня, вмикається двигун.
Бак під'єднують на той самий штуцер, на якому сидить реле тиску. Так реле бачить тиск саме в баку і вимикає двигун тоді, коли вода справді набрана, а не тоді, коли тиск на мить підскочив десь у трубі. Схема підключення гідроакумулятора на цьому й закінчується: один різьбовий вхід і жодної арматури між ним і насосом. Що менше з'єднань на цій ділянці, то менше місць, де щось може протекти чи засмітитися.
Кран між станцією та баком не ставлять, хоч як хочеться зробити «на всяк випадок». Варто один раз забути його закритим, наприклад після ремонту, і бак перестане працювати. Насос почне вмикатися щоразу, коли ви відкриваєте кран, і так само вимикатися, щойно закриваєте. За день набереться кількасот пусків замість кількох десятків, а контакти реле й підшипники двигуна від цього зношуються дуже швидко.
Перед монтажем перевіряють тиск повітря в баку. З заводу його накачують із запасом, але не під вашу станцію, тож цей крок не можна пропускати. У порожньому гідроакумуляторі має бути повітря з тиском приблизно на 0,2 бара нижчим за тиск, при якому вмикається насос. Якщо насос стартує на 1,5 бара, у баку ставлять 1,3. Міряють звичайним автомобільним манометром через ніпель під ковпачком, такий самий, як на колесі авто. Робити це треба, коли води в баку немає: станцію вимикають, а воду зливають через найближчий кран, поки вона не перестане текти.
Тиск повітря перевіряють раз на пів року. Мембрана потроху пропускає повітря, і бак, у якому тиск «схуд» на пів бара, починає гойдати тиск у кранах. Вода йде то сильно, то слабко, а в душі температура стрибає, бо змішувач не встигає підлаштуватися. Перевірка займає кілька хвилин, а підкачати бак можна звичайним автомобільним насосом.
Об'єм бака вибирають не за кількістю людей, а за тим, як часто може вмикатися двигун. Що менший бак, то менше в ньому запасу води і то частіше насос стартує. Для одного санвузла з душем зазвичай беруть 24 літри, для будинку з двома санвузлами й поливом — 50. Корисний запас у баку — приблизно третина паспортного об'єму, а решту займає стиснене повітря. У 24-літровому баку це 7–8 літрів води між вимкненням насоса і наступним пуском: вистачає, щоб помити посуд чи набрати чайник без увімкнення двигуна.
Діапазони спрацювання автоматики, від яких залежить, як часто станція вмикається, розібрані в статті про тиск у насосній станції.
Коли підключення гідроакумулятора до насоса зроблене правильно, станція працює спокійними циклами по кілька хвилин, а не вмикається кожні кілька секунд. Ви чуєте її хіба що тоді, коли хтось приймає душ чи поливає город. Якщо ж станція почала часто клацати, першим ділом перевірте тиск повітря в баку. Часто повітря просто поступово вийшло, і бак достатньо підкачати. Але якщо під час натискання на ніпель з нього тече вода, мембрана пробита. Тоді таке підключення гідроакумулятора нічого не згладжує, і мембрану або весь бак треба міняти.
Як підключити насосну станцію до електромережі?
Станцію живлять окремою лінією від щита з власним автоматом. Для двигуна 1,1 кВт достатньо автомата на 10 А з характеристикою C і кабелю 3×1,5 мм² при довжині до 15 метрів, а для довшої лінії переріз збільшують. Якщо поставити автомат з характеристикою B, він вибиватиме в момент пуску двигуна. Це не несправність автомата: просто для двигуна він підібраний неправильно.
Заземлення обов'язкове, бо станція стоїть у вологому приміщенні й має металевий корпус. Лінію заводять через ПЗВ на 30 мА: це найпростіший захист людини, якщо ізоляцію обмотки двигуна проб’є на корпус.
Перш ніж знімати кришку реле тиску, лінію знеструмлюють і перевіряють, що напруги немає. Під цією кришкою — клеми на 230 В, до яких разом із конденсатом доходить волога, і саме там найчастіше залишають незатягнуті гвинти.
Окремо варто подумати про сухий хід. Коли криниця сідає в серпні, насос качає повітря і гріється, доки не заклинить. Від цього ставлять поплавковий вимикач у криниці або електронне реле, яке вимикає двигун, якщо води немає.
І ще одне питання, яке зараз хвилює всіх, хто живе з криницею: вода під час відключень світла. Станцію можна живити від інвертора, зарядної станції чи генератора. Але під час пуску двигун на кілька секунд бере струм у 3–5 разів більший за номінальний. Тому інвертор чи зарядну станцію беруть із запасом, приблизно втричі потужнішу за двигун. Для насоса на 1,1 кВт це близько 3 кВт. Слабша станція просто вимкнеться в момент пуску насоса.
Отже, підсумок простий: як підключити насосну станцію, вирішує не схема на папері, а дві речі — герметична всмоктувальна труба і правильно заряджений бак. Можна купити найкращу станцію, акуратно розвести труби по будинку і з'єднати все за підручником, але якщо в баку не той тиск, результат буде однаковий: гудіння, клацання і вода, що йде поштовхами.
Усе інше в цьому вузлі міняється за пів години. Реле тиску, манометр, кран, фільтр, навіть сам бак легко зняти й поставити новий, якщо щось вийшло з ладу. А от схема підключення насосної станції, у якій всмоктувальна труба підсмоктує повітря, не запрацює ніколи, хоч який дорогий насос у ній стоїть. Тут не допоможе ні новий насос, ні нове реле, тільки пошук і усунення тієї самої щілини, через яку заходить повітря.
Тому, якщо станція вже стоїть і поводиться дивно, не поспішайте міняти її на нову. Спершу перевірте тиск повітря в баку і герметичність труби від криниці. У більшості випадків проблема саме там, і виправити її значно дешевше, ніж купувати новий насос.
Питання та відповіді
1. Навіщо зворотний клапан на всмоктувальній трубі?
Він тримає воду в трубі, коли насос зупиняється. Без нього вода стікає назад у криницю, і кожен наступний пуск починається з сухого ходу, а станцію щоразу доводиться заливати заново. Клапан беруть із сіткою і ставлять на самому кінці труби. Зворотний клапан із латунним штоком і пружиною закривається навіть при слабкому зворотному потоці. А пелюстковий у мулистій воді іноді залишається відкритим, бо на його сідлі осідає намул.
2. Скільки електроенергії споживає насосна станція?
Станція споживає стільки, скільки вказано на її двигуні, і тільки тоді, коли працює. Побутові моделі мають двигуни на 0,6–1,1 кВт. Сім'я з чотирьох людей витрачає приблизно 0,5–0,8 м³ води на добу, а станція подає близько 3 м³ за годину, тобто працює 15–20 хвилин на день. У перерахунку це 0,2–0,4 кВт·год на добу й 6–12 кВт·год на місяць, або приблизно 26–52 грн за тарифом 4,32 грн/кВт·год. Якщо цифра виходить помітно більшою, двигун крутиться даремно. Найчастіше причина — пробита мембрана бака або протікання в розводці.
3. Станція гуде, а воду не тягне: що перевірити насамперед?
Спершу перевірте, чи є вода в корпусі насоса. Якщо після заливки тиск з'являється, а через хвилину падає, повітря підсмоктує всмоктувальна труба. Далі подивіться на рівень у криниці й на те, чи занурений клапан, і тільки потім беріться за саму станцію. Насос, який гуде рівно, але не дає тиску, майже завжди бореться з повітрям, а не має поломки всередині.
